1 грудня відзначається Всесвітній день боротьби зі СНІДом, який вперше відзначався 1 грудня 1988 року з ініціативи Всесвітня організація охорони здоров'я, після того, як на зустрічі міністри охорони здоров'я всіх країн прозвучав заклик до соціальної терпимості та розширення обміну інформацією ВІЛ/СНІД.
Як підготувати дітей до надзвичайних ситуацій?
- разом із дитиною перевіряємо, наскільки захищений простір у будинку: які предмети можуть впасти – полиці, стелажі, скляні речі тощо;
- складаємо список контактів для складних ситуацій;
- малюємо плакат «що робити, якщо…»;
- повторюємо, як перекрити газ та воду;
- складаємо список стратегій, які допомагають упоратися з тривогою, як-от копінг-стратегії – дихання з акцентом на видиху, відчуття стійкості стоп, покласти руку на живіт і подихати, розмахувати руками, спертися на стіну.
- ходити домом і досліджувати, що потрібно сховати в шафу, чи добре закріплені стелажі та полиці, чи не впаде ваза та інше;
- дорослі чи діти подають сигнал тривоги й всі разом імітують, що треба робити в такому випадку;
- далі треба зібрати «валізку безпеки», піти до безпечного місця, яке обрали.
Як вберегти психічне здоров’я дітей під час війни?
1. Проводьте алегорії з улюбленими казками. Коли збираєте дитину в укриття, поясніть, що кожен герой казок проходить випробовування на сміливість та можливість витримати щось неприємне. Пригадайте улюблені казки вашої дитини та які там були випробовування.
Це допоможе малечі зрозуміти не унікальність ситуації, допоможе запустити механізми адаптації.
2. Вигадуйте нових фантастичних персонажів. Звісно, під землею у підвалах та укриттях холодно або жарко, тісно, темно і лячно. Але в нас є уява! Пограйте з дитиною в гру «А зараз вигадаємо щось кольорове, щось дивне, щось з вухами, та інше» - персональний тотем-захисник, як Патронус у Гарі Поттера.
Так ми зможемо зменшити вплив депривації від замкнутого простору.
3. Розказуйте про янголів, які захищають. Коли лунають вибухи та постріли, але ви в безпечному місці та захищені, можна з дитиною уявляти великі крила Янголів, що боронять наших солдатів та допомагають їм нас захищати.
Так ми допоможемо малечі відчути себе в безпеці.
4. Малюнки захисникам. Коли у дитини виникають питання, що ми можемо зробити для допомоги, — малюйте з малечею малюнки підтримки та сміло викладайте їх у соціальні мережі.
Так дитина побачить і відчує, що вона теж робить щось важливе.
5. Фізичні ігри, дихальні вправи, навчання за планом, вивчення іноземної мови.
Так ми допомагаємо стабілізувати організму психічну систему після дезорганізації воєнним станом.
Особливості розвитку дітей молодшого дошкільного віку
Діти 3-4 років стають більш рухливими і допитливими, збагачуються їх мовні можливості, розвивається уява, зростає почуття контролю і відповідальності. Діти залюбки вчаться, оволодівають світом навколо себе; їх допитливість проявляється у численних питаннях «Чому?». Діти на цій стадії починають ідентифікувати себе з людьми, чию роботу ї характер вони здатні розуміти і високо цінувати. Бажання робити «як дорослі» задовольняється у грі, в якій малята за допомогою фантазії моделюють, відтворюють соціальну реальність, приміряють на себе дорослі ролі, беруть відповідальність за їх виконання. Діти вперше усвідомлюють те, що життя для них має ціль.
Молодший дошкільний вік – це період переходу від предметної діяльності до гри. Гра, малювання, конструювання, ліплення, аплікація почитають формуватися як самостійні види діяльності.
У цьому віці малята вже знають про призначення різноманітних предметів побуту, однак способами їх використання володіють недостатньо. Увагу дитини починають привертати нові предмети і явища, складні дії з ними, вона намагається експериментувати: уважно розглядає конструкцію машинки, подивляється до слідів, які залишає пензлик. Так починає розвиватись допитливість та інтерес до навколишнього світу – важливі показники розвитку.
Вік 3-4 років – сприятливий період для розвитку наочно-дійового мислення; діти в цьому віці – діячи! А не спостерігачи. Тому слід забезпечувати умови для їхньої різноманітної діяльності – обстеження, складання, випробування, конструювання, сортування, імітації тощо.
Дидактичні ігри, малювання, ліплення, аплікації, побутова праця, праця з елементами практичного експериментування в природі – важливі складові виховного процесу що сприяють розвитку сприйняття, наочно-дійового та наочно-образного мислення.
Для трирічної дитини особистість дорослого ще доволі значна. Тому на загальний психічний розвиток дитини краще впливають спільні дії батьків з дитиною. Необхідною умовою доброго самопочуття та розвитку маленької дитини в дитячому садку є довіра і приязність до вихователя.
У другому півріччі доцільно спонукати малюків до певної самостійності. Важливо вчасно помітити намагання дитини виконувати самостійно ті чи інші дії та підтримати позитивною оцінкою незалежно від результату. Ініціативні дії дитини, навіть якщо вони закінчуються невдачами, є свідками активності. Дитина, якій цікаво, яка відчуває певну свободу, швидше стає самостійною. Численні заборони, негативні оцінки, примушування для дітей цього віку психологічно недоцільні. Краще ті чи інші успіхи дитини порівнювати тільки з її власними минулими і майбутніми результатами ( Вчора ще не вмів, а сьогодні вже навчився), а не з результатами інших дітей.
З розширенням досвіду, досягненням успіхів у різних видах діяльності, переживанням позитивних та негативних оцінок з боку рідних та інших значимих дорослих у дитини формуються стійкі риси поведінки, почуття гордості (власної гідності) і сорому, особистісне ставлення до оточення – до дітей, дорослих, предметного світу, природи, до самого себе, певні потреби, мотиви діяльності. Це дає підстави називати дитину 4-го року життя особистістю, що росте, розвивається, ускладнюється, удосконалюється.
Новими утвореннями у психіці дітей є потяг до спілкування та сумісної діяльності з ровесниками, перехід від гри «поряд» до гри «разом». Виокремлення себе від оточуючих, порівняння себе в іншими людьми.
«Адаптація – шляхи полегшення»
Адаптація - це пристосування організму до нової обстановки, а для дитини дитячий сад є новим, ще невідомим простором, з новим оточенням і новими відносинами. Адаптація включає широкий спектр індивідуальних реакцій, характер яких залежить від психофізіологічних і особистісних особливостей дитини, від сформованих сімейних відносин, від умов перебування в дошкільному закладі.
Рекомендації батькам щодо адаптації дитини в дитячому саду.
Вперше віддаючи малюка в дошкільний заклад, батьки переживають за його долю. І це небезпідставно. Майже всі малюки в період адаптації до дитячого саду стають плаксивими, підвищується тривожність, багато хто починає часто хворіти. Дитині однозначно потрібна допомога дорослих: батьків і вихователів.
Як же зробити адаптацію найменш хворобливою?
1. Привести домашній режим у відповідність з режимом групи дитячого саду, в яку буде ходити дитина.
2. Ознайомитись з меню дитячого саду і ввести в раціон харчування малюка нові для нього страви.
3. Навчайте дитину вдома всім необхідним навичкам самообслуговування: вмиватися, витирати руки; одягатися і роздягатися; самостійно їсти, користуючись під час їжі ложкою; проситися на горщик.
4. Розширюйте "соціальний горизонт" дитини, хай він звикає спілкуватися з однолітками на дитячих ігрових майданчиках, ходити в гості до товаришів, залишатися ночувати у бабусі, гуляти містом і т.д. Маючи такий досвід, дитина не буде боятися спілкуватися з однолітками і дорослими.
5. Необхідно сформувати у дитини позитивну установку, бажання йти в дитячий сад. Малюкові потрібна емоційна підтримка з боку батьків: частіше говорите, дитині, що Ви його любите, обіймайте, беріть на руки. Пам'ятайте, чим спокійніше і емоційно позитивно батьки будуть ставитися до такої важливої події, як відвідування дитиною дитячого садка, тим менш болісно буде протікати процес адаптації. Уникайте обговорення при дитині хвилюючих Вас проблем, пов'язаних з дитячим садком.
6. У період адаптації вдома необхідно дотримуватися режиму дня, більше гуляти у вихідні дні, знизити емоційне навантаження.
7. У період адаптації дитини до нових умов дошкільного закладу будьте особливо уважними до її поведінки, настрою, самопочуття.
8. Дуже важливо вранці створювати атмосферу гарного настрою, це зумовлює успіх протягом дня перебування в дитячому садочку: будіть дитину лагідним словом, м’яким дотиком руки до чола.
9. Говоріть дитині вдома, що в садочку їй буде добре, там багато гарних іграшок, хороших діток.
10. Не погрожуйте дитині дитячим садком, як покаранням за гріхи й неслухняність.
11. Пам’ятайте, що ваше хвилювання передається дитині. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтесь з вихователями та особливостями організації життя в групі.
12. Заздалегідь продумайте, як зробити, щоб дитина спочатку не залишалась у дитячому садку на цілий день, а лише на декілька годин. У перші дні відвідування садка не залишайте одну, побудьте з нею певний час на прогулянці. Не запізнюйтеся, забирайте дитину вчасно. Поступово збільшуйте її перебування в групі протягом тижня, починаючи з 1 – 2 годин, щоб дитина усвідомила: розлука з мамою тимчасова, мама завжди повертається.
13. Забезпечуйте єдність виховного впливу всіх членів сім`ї, говорить дитині чітко, що можна робити, як це зробити, а що не можна робити і чому. Тоді ваша дитина розумітиме, чого конкретно ви вимагаєте від неї.
14. Цікавтеся у вихователів вашої дитини, як вона грається, як спілкується з іншими дітьми.
15. Обов’язково повідомте вихователів групи про звички та вподобання, про особливості здоров’я і поведінки вашого малюка.
16. Тримайте тісний зв'язок із персоналом групи й будьте певні, що працівники зуміли прийняти і зрозуміти вашу дитину і по-материнськи дбають про неї.
17. Проконтролюйте, аби початок відвідування дитячого садка не припав на епікризні терміни: 1 рік 3 місяці, 1 рік 6 місяців, 1 рік 9 місяців, 2 роки 3 місяці, 2 роки 6 місяців, 2 роки 9 місяців, 3 роки.
18. Завітавши перший раз у дитячий садок, відвідайте практичного психолога ДНЗ, познайомтеся з ним.
Симптоми емоційно-нервового напруження
1. Часті неадекватні негативні емоції та емоційні стани – плач, капризування, плаксивість, тривала депресія, апатія, байдужість, знижений настрій, немотивовані напади гніву; високий індекс страхів; високий рівень загальної ситуативної тривожності; висока конфліктність з оточуючими, зокрема з дітьми.
2. Відсутність або мінімальний вияв позитивних емоцій, позитивної реакції на нові іграшки.
3. Відсутність чітко диференційованої емоційної реакції на різних людей.
4. Відсутність здатності відгукуватися на емоційний стан близької людини.
5. Надмірна інтенсивність і тривалість емоційного відгуку на емоційний стан близької людини.
6. Надмірна обережність і побоювання небезпечних предметів.
7. Знижена комунікабельність дитини (їй важко вступити в контакт із незнайомими людьми).
8. Зниження пізнавальної діяльності (практична відсутність реакції новини).
9. Знижена ігрова діяльність або її відсутність.
10. Малюнки на вільні теми, зазвичай у темних кольорах, песимістичного змісту.
11. Зміна рухової активності (підвищення або зниження).
12. Зниження або підвищення апетиту.
13. Проблеми зі сном (аж до безсоння).
14. Небажання відвідувати ДНЗ.
Ознаки емоційного комфорту дитини під час перебування її в ДНЗ
1. Бажання йти до дитячого садка.
2. Адекватний вияв емоцій дитиною, наявність позитивних емоцій, позитивна реакція на нові іграшки.
3. Здатність дитини адекватно й достатньо тривало відгукуватися на емоційні реакції оточення.
4. Висока комунікабельність дитини.
5. Висока пізнавальна діяльність та активність.
6. Активна ігрова діяльність.
7. Малюнки у світлих тонах.
8. Стабільність рухової активності – дитина рухлива.
9. Відсутність проблем зі сном, їжею.
Шановні батьки!
Ми всі зараз відчуваємо тривогу та хвилювання – це нормальна та логічна відповідь на ситуацію з поширенням епідемії коронавірусу. Адже є загроза життю і здоров’ю людей. Зрозуміло, що ми хвилюємось і про себе, і про своїх близьких та рідних.
Добре, що у нас багато інформації про те, як захистити себе та своїх близьких. Добре, що держава запровадила карантинні заходи, щоб зменшити ризик зараження для кожного з нас.
Але як зберегти спокій, баланс, фокус на милосерді в цей високо стресовий період пандемії? Поговоримо про це.
По-перше, не сидить без діла! Зайнятість сприяє зниженню рівня тривоги й емоційної напруги. Що можна робити? Все що вам до душі, все що відкладалось у «довгу скриню» - помити вікна, розібрати комору/балкон, пришити ґудзики, навести порядок у шафі; намалювати картину (є чудові картини «по номерах»), прочитати книгу, подивитись мультфільми (саме мультфільми більше відволікають від тривожних думок, та ї дитина поряд!). А скільки кулінарних рецептів можна перетворити у життя!
Буде класно, якщо ви все це будете робити разом із дитиною. Нехай допомагає вам мити, складати, відміряти муку та цукор, навіть шити під вашим доглядом. Адже давно відомо, що чим більше дитина вміє, тим вище її самооцінка та впевненість у собі.
А ви знали, що можна он-лайн подорожувати по інших країнах? Завдяки Google Earth Pro це можна зробити!
Багато музеїв та театрів пропонують послугу «екскурсії он-лайн»
На період карантину, бібліотеки у багатьох країнах світу відкрили доступ до своїх онлайн-ресурсів. Навіть Віденська опера транслюватиме у вільному доступі вистави. Є безліч ресурсів, які пропонують віртуальне відвідування музеїв, онлайн-навчання. Така зайнятість буде цікавою для людей різного віку, і заразом, сприятиме не лише особистісному зростанню, а й позитивному налаштуванню, збільшенню кількості позитивних емоцій.
По-друге, не варто забувати і про наші ритуали, наприклад, ранкову каву чи читання книги в улюбленому кріслі. Коли ми звикаємо до якогось певного ритуалу, то його дотримання в особливі періоди, такі як карантин, сприяє більш спокійному сприйняттю ситуації. Це допомагає нам зберігати контроль над ситуацією.
По-третє, менше «сидіть» в соціальних мережах! Варто більш критично оцінювати інформацію, яку в соціальних мережах ніхто практично не контролює. Часто заголовки статей емоційно вражають, але рідко бувають достовірними. Якщо ж відкрити статтю – то її зміст може абсолютно не відповідати назві. Зате у соцмережах можуть поширюватися різноманітні флешмоби, на кшталт музичних пауз в італійських двориках, які спрямовані на підтримку і позитивне налаштування людей. Тож, критичне мислення – наше все!
Головне пам’ятайте, тривога та паніка негативно впливають на наше здоров’я, ще більше шкоди вони завдають нашім дітям. Тому важливо навчитися опановувати себе та керувати своїми емоціями.
Якщо ви зробили зі свого боку все необхідне, усміхніться, обійміть свою дитину, близьких та заспокойтеся!
Залишились питання? Бажаєте поспілкуватись з психологом? Можете написати на особисту електронну поштову скриню практичного психолога закладу дошкільної освіти.
Марина Олександрівна з радістю Вам відповість!
КОРОНАВІРУС: ШЛЯХИ ПЕРЕДАВАННЯ І ВАРІАНТИ ЗАХИСТУ
Краплинним шляхом вірус передається від людини до людини під час кашлю або чхання у тісному контакті, коли утворюються краплі діаметром понад 5 мкм. Коронавіруси не здатні зберігати інфектогенність (заразність) під час передавання на далекі відстані. Тому тісним контактом вважають відстань менше 1 м, хоча деякі науковці допускають можливість передавання (за певних умов) до 2 м. Повітряним шляхом віруси передаються від людини до людини через аерозольні часточки (діаметром до 5 мкм), які безперешкодно можуть потрапляти в альвеоли та бронхіоли (нижні дихальні шляхи). Цей шлях передавання та інфікування не характерний для коронавірусів, хоч і можливий за певних умов — наприклад, під час процедур з утворенням аерозолю. До таких належать лише медичні процедури — бронхоскопія, інтубація трахеї, санація трахеобронхіального дерева у хворого, що перебуває на штучній вентиляції легень, тощо. Тому для більшості населення такий шлях не страшний. Отже, як пересічним громадянам запобігти інфікуванню новим коронавірусом?
1. Не торкайтеся до потенційно контамінованих вірусом поверхонь, зокрема до тварин, у регіонах із виявленими випадками інфікування. 2. Ретельно і часто мийте руки з милом чи обробляйте їх антисептиком.Миття рук з милом:
• тривалість процедури — 20–40 с;
• вода має бути теплою (комфортної температури), а не холодною чи гарячою;
• обов’язкова процедура, якщо руки видимо забруднені, після приходу з вулиці, перед прийомом їжі, після відвідування туалету, якщо відсутній антисептик для рук; Обробка рук спиртовмісним антисептиком:
• спиртовмісний антисептик для рук — розчин із вмістом спирту 60–80% або із 2% хлоргексидину (інші засоби, що реалізують як «антисептик для рук», наприклад настій ромашки або розчини із 40% вмістом спирту, не є такими);
• антисептик має покривати всю поверхню шкіри рук (в середньому на одну обробку слід використовувати 3 мл розчину, а це 24–27 «пшиків» кишеньковим диспенсером, тому рекомендовано його просто наливати в долоню);
• тривалість обробки — близько 30 с;
• особливу увагу приділіть нігтям (там накопичується найбільше бруду);
• обов’язкова процедура в разі будь-яких контактів із (потенційно) забрудненими об’єктами;
• у разі частого користування антисептиком застосовуйте крем для рук, щоб уникнути підсушування та утворення тріщин шкіри;
• контролюйте доступ маленьких дітей до антисептика (він містить спирт і токсичний для прийому всередину).
3. Уникайте скупчення людей.
4. Якщо ви затворіли, залишайтеся вдома і зверніться до лікаря.
5. Використовуйте захисну маску:
• обов’язково — якщо захворіли і маєте респіраторні симптоми (кашель, нежить);
• якщо перебуваєте у місцях великого скупчення людей — з метою додаткового захисту. Використовуйте маску правильно:
• вона має покривати ніс і рот;
• вона має щільно прилягати, без відступів по краях;
• заміняйте маску, щойно вона стала вологою;
• не чіпайте зовнішню частину маски руками, а якщо доторкнулися, помийте руки з милом чи обробіть спиртовмісним антисептиком;
• заміняйте маску щочотири години;
• не використовуйте маску повторно.
Будьте здорові та не піддавайтеся на маніпуляції!
Поради психолога
Що робити під час карантину?
- Неочікувані канікули - період, яким можна скористатись для того, щоб приділити час одне одному.
Для цього важливо вирішити декілька питань:
1. Максимально свідомо реагувати на ситуацію довкола, адже діти сприймають світ через тих дорослих, які їх оточують! Менше паніки - більше підтримки стану спокою і рівноваги!
2. Вирішити питання:"Де, з ким, як і коли залишати дітей
3. Що робити з вільним часом?
Якщо ви взмозі щиро і відверто виконувати рекомендацію номер один, тоді - займатися всім, що для вас природно і цікаво!
- Під час карантину, коли є загроза епідемії, дітям обов’язково потрібно гуляти на вулиці, на свіжому повітрі аби зміцнювати імунітет. Під час вимушених канікул батькам треба слідкувати за тим, щоби дитина зберігала режим дня, як під час навчання.
Дітей потрібно контролювати, тому раджу батькам не розслаблятись й слідкувати за виконанням домашнього завдання, яке дали вчителі дистанційно.
Забороняти дітям довго сидіти перед комп’ютером чи з телефоном неефективно. До цього треба підходити з особливою обережністю. Наприклад, зазначте час, коли дитина має пообідати, коли зробити домашні завдання, коли гратиме в комп’ютерні ігри, і що саме має обов’язково виконати по дому.
З підлітками трохи важче. Діти в у віці від 15 до 18 років хочуть"тусуватись"і це їм потрібно дозволяти, бо ж заборонене яблуко найбажаніше, зазвичай. Проте слідкувати, аби це не були масштабні"тусовки".
Як можна проводити час
Настільні ігри.Знайдіть час пограти з дитиною в її улюблену настільну гру. Її варто обирати за віком. Такі ігри прекрасно розвивають логічне мислення. Лото, карти, пазли – теж будуть цікаві для дітей будь-якого віку.
Заняття творчістю.В інтернеті можна знайти майстер-класи з хенд-мейду: аплікації, вишивки, виготовлення ляльок-мотанок, декупаж, вироби з паперу, тканини, глини та інших матеріалів, виготовлення домашнього мила.
Навчання.Не забувайте, що це карантин, а не канікули. Діти відстають від шкільної програми, а потім їм доведеться наздоганяти її. Тому не варто забувати про підручники та зошити.
Читання книг.Домовтеся з дитиною, що за час карантину вона прочитає книгу, яку сама вибере.
Хатні справи.Долучайте дітей до домашньої роботи – їм цікаво, а для вас неабияка допомога.
Ведення щоденника.Подаруйте малечі гарний блокнот та ручку, і вона з задоволенням буде описувати все, що відбулося з нею протягом дня.
«Світ без насильства»
Доброго дня шановні батьки і гості нашого закладу!
Всі люди на Землі мають рівні права та свободи.
Ваша дитина, як і будь-яка інша людина, має рівні людські права! У ст.1 Декларації прав дитини від 1959 року ООН проголосила, що перелічені в права повинні визнаватися за усіма дітьми, без будь-яких винятків та обмежень.
Особливістю прав дитини є необхідність спеціального захисту цих прав, щоб були забезпечені можливості та сприятливі умови щодо вільного і повноцінного розвитку дітей.
Кожна дитина має право:
- на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку;
- на сім’ю;
- на освіту;
- на захист здоров’я та медично-санітарне обслуговування;
- на захист від поганого поводження, від відсутності турботи з боку батьків, або тих, хто забезпечує за ним догляд;
- на захист від жорстоких, нелюдських або принижуючих достоїнство людини видів поводження чи покарання;
- на захист від будь-якого покарання;
- на захист від сексуальних домагань;
- на проживання з батьками та на підтримку контакту з батьками у разі їх розлучення;
- на вільне віросповідання поглядів з усіх питань, що стосуються життя;
- на свободу думки, совісті, віросповідання;
- на особисте життя, на недоторканість житла, таємницю кореспонденції
ДІТИ В СУСПІЛЬСТВІ НАЙБІЛЬШ УРАЗЛИВІ. ДІТИ, ПРАВА ЯКИХ ПОРУШУЮТЬ, ЧАСТО СТАЮТЬ СОЦІАЛЬНО І ПСИХОЛОГІЧНО ДЕЗАДАПТОВАНИМИ.
Вивчаючи різні аспекти благополучного розвитку дитини, не можна забувати про безпеку від оточуючих дорослих людей, особливо тих, які складають її родину.
Домашнє насильство над дітьми: його види та наслідки.
Жорстоке поводження з дітьми і зневага їхніх інтересів можуть мати різні види і форми, але їх наслідками завжди є серйозний збиток для здоров'я, розвитку і соціалізації дитини, нерідко й загроза її життю чи навіть є причиною смерті.
Що ж таке домашнє насильство? Це фізичне, психологічне, сексуальне та економічне приниження, залякування, утиски з метою постійного контролю однієї людини над іншою.
Фізичне насильство - нанесення дитині батьками чи особами, що їх заміняють, чи іншими особами фізичних травм, різних тілесних ушкоджень, що завдають збиток здоров'ю дитини, порушують її розвиток і позбавляють життя. Ці дії можуть здійснюватися у формі побиття, катування, штовхань, у вигляді ударів, ляпасів,та інше. Фізичне насильство включає також залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, медичних препаратів, що викликають одурманення (наприклад, снодійних, не прописаних лікарем), а також спроби удушення чи втоплення дитини. У деяких родинах як дисциплінарну міру використовують різні види фізичного покарання - від потиличників і ляпасів до пороття ременем. Необхідно усвідомлювати, що фізичне насильство - це фізичний напад (катування), воно майже завжди супроводжується словесними образами і психічною травмою.
Сексуальне насильство чи спокуса - використання дитини (хлопчика чи дівчинки) дорослою людиною чи іншою дитиною для задоволення сексуальних потреб або отримання вигоди. Сексуальне насильство включає статеві зносини інші тілесні контакти із статевими органами. До сексуального розбещення належать також залучення дитини до проституції, порнобізнесу, оголення перед дитиною статевих органів і підглядання за нею, коли вона цього не підозрює: під час роздягання, відправлення природних потреб.
Психічне (емоційне) насильство - постійна чи періодична словесна образа дитини, погрози з боку батьків, опікунів, та інших дорослих, приниження її людської гідності, обвинувачення її в тому, у чому вона не винна, демонстрація нелюбові, ворожості до дитини. До цього виду насильства належать також постійна неправда, обман дитини (у результаті чого вона втрачає довіру до дорослого), а також ситуації, коли вимоги до дитини не відповідають її віковим можливостям. Зневага інтересів і потреб дитини (нехтування) - відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, медичній допомозі з боку батьків чи осіб, їх що заміняють, у силу об'єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) і без таких. Типовим прикладом зневажливого ставлення до дітей є залишення їх без догляду, що часто призводить до нещасних випадків, отруєнь та інших небезпечних для життя і здоров'я дитини наслідків.
Економічне насильство
· Обмеження у доступі до власних коштів
· Утиски свободи використання коштів
· Позбавлення житла, одягу та іншого майна чи коштів, на які людина має законне право
· Заборона навчатися або обирати місце роботи
· …тощо…
Одним з проявів жорстокого поводження з дітьми є також відсутність у жінки любові до дитини, коли та ще перебуває в материнській утробі, тобто від небажаної вагітності. її, що ще нічим себе не проявила, вже не люблять, не думають і не піклуються про неї. Будучи емоційно відкинутими ще до народження, такі діти народжуються раніше терміну в два рази частіше в порівнянні з дітьми від бажаної вагітності, вони частіше мають недостатню масу тіла, частіше хворіють у перші місяці життя, гірше розвиваються. В таких випадках жінка часто сама потребує психологічної допомоги для повернення, (або первинного виховання ) розуміння і прийняття своєї особистості і ролі жінки, матері.
Будь-який вид жорстокого поводження з дітьми веде до найрізноманітніших наслідків, але поєднує їх одне - збитки здоров'ю дитини чи небезпеку для її життя.
Порушення фізичного і психічного розвитку
У більшості дітей, що живуть у родинах, де застосовуються важкі фізичні покарання. Лайка на адресу дитини є «методами виховання», чи в родинах, де діти позбавлені тепла, уваги, наприклад, у родинах батьків-алкоголіків, наявні ознаки затримки фізичного і нервово-психічного розвитку. Закордонні фахівці назвали цей стан дітей «нездатністю до процвітання».
Діти, що зазнали різного роду насильства, самі стають агресивними, що найчастіше виливається на більш слабких: молодших за віком дітей, на тварин. Часто їхня агресивність виявляється в грі, часом спалахи їхнього гніву не мають видимої причини.
Деякі з них, навпроти, надмірно пасивні, не можуть себе захистити. І в тому, і в іншому випадку порушується контакт, спілкування з однолітками. У занедбаних, емоційно депривованих дітей прагнення будь-яким шляхом привернути до себе увагу іноді виявляється у вигляді зухвалого, ексцентричного поводження.
Домашнє насильство – це не сімейна справа чи особливості родинного спілкування, це протиправні дії яким немає виправдання, про це не можна мовчати.
В Україні існують закони які захищають сім`ю від насилля.
«Про попередження насильства в сім`ї», «Про охорону дитинства», «Закон про внесення змін про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за неналежне виконання обов`язків стосовно охорони життя та здоров`я дітей, а також зловживання опікунськими правами» та інші. Відповідно до цих законів дитина має право на захист від домашнього насильства та необхідну допомогу.
І закон це дуже добре. І я вас закликаю звертатись до нього, знати його, але ще більш важливо бути добрими, чуйними і любити своїх дітей, свою родину, своє життя.
«Вплив комп’ютерних ігор на психіку дитини»
Дорослі нині активно користуються комп’ютерами та іншими електронними девайсами. І оскільки більш за все дитина дошкільного віку прагне бути як дорослий, діяти як він, то під час ознайомлення з комп'ютером, у неї горять очі від захоплення та інтересу. Освоюючи комп'ютер, дитина стає зібраною й уважною, запам’ятовує значну кількість інформації, вчиться аналізувати, у неї активізується розумова діяльність. Утім не все так безхмарно, адже комп’ютерна залежність може виникнути й у дошкільному віці. Тож дорослі мають навчити дошкільника правил роботи за комп’ютером, розповісти йому про користь і шкоду, які може спричинити «спілкування» з ним.
Чинники комп'ютерної залежності
Через вікові особливості психіка дитини старшого дошкільного віку нестабільна. Нестабільність психіки є однією з підстав виникнення різних видів залежності, і не лише комп’ютерної. Окрім того, дитяча психіка найбільш схильна до звикання за систематичного впливу на неї. Під впливом комп'ютерних ігор у дитини навіть у дошкільному віці може сформуватися адиктивна поведінка. Дитина не розв'язує важливих для себе проблем, зупиняється у своєму особистісному розвитку. Захоплюючись комп’ютером, вона значно менше цікавиться звичайними іграшками, натомість постійно прагне поринути у світ віртуальних ігор.
Фахівці виокремлюють такі чинники виникнення в дитини комп'ютерної залежності, як-от:
§ відсутність контролю з боку батьків;
§ невміння дитини самостійно грати, організовувати свою гру;
§ дефіцит спілкування в сім'ї, за якого дитина прагне надолужити його, тож і компенсує спілкування з близькими людьми взаємодією з комп'ютером;
§ незмінність стилю спілкування батьків через неусвідомлення ними процесу дорослішання дитини;
§ відсутність особистого простору, де дитина почувалася б господарем;
§ низька самооцінка та невпевненість у своїх силах, залежність від думки оточення; замкнутість;
§ неприйняття дитини однолітками.
Найліпша профілактика комп’ютерної залежності – це залучення дитини до спорту чи творчості та дружня комфортна атмосфера в родині.
Прояви комп'ютерної залежності в поведінці дитини
Передусім комп’ютерна залежність змінює поведінку дитини. Про виникнення цієї залежності можуть свідчити такі поведінкові прояви:
§ виникає нав'язливе бажання грати на комп’ютері;
§ віддає перевагу грі на комп’ютері, обираючи між колись улюбленим заняттям і новим захопленням;
§ переживає радість на межі з ейфорією в очікуванні комп’ютерної гри або під час неї;
§ відривається від гри з величезним опором;
§ протестує, благає, нервує, коли батьки припиняють гру;
§ не може дотриматися означеної тривалості роботи з комп’ютером.
Утім останній прояв пов’язаний з віковими особливостями дитини-дошкільника. Сприймання часу та вміння планувати власну діяльність лише починає формуватися в старшому дошкільному віці. Тож планувати та/або контролювати час роботи дитини за комп’ютером — це завдання дорослих. І насамперед, завдання для них щодо організації власної діяльності за комп’ютером. Адже дорослий та його діяльність, поведінка, реакції є зразком, який наслідує дитина.
Рекомендації для батьків щодо профілактики комп'ютерної залежності
Дотримуйтеся чіткого режиму. Тривалість «спілкування» з комп’ютером для дошкільника — 20-30 хв. на день. Дітей дошкільного віку ще можна відволікти іншими заняттями. Тому на сльози, капризування та скарги дитини реагуйте спокійно й терпляче, пояснюйте необхідність чергування розваг за комп’ютером з іншими, важливішими справами.
Заохочуйте та хваліть дитину. Саме похвала — один із «чарівних ключів», що відкривають двері у внутрішній світ дитини. Хваліть її за вимиту тарілку, вміння самостійно вдягатися, за дружню та спокійну гру з іншими дітьми. У комп’ютерних іграх закладено безліч заохочень, яких діти не отримують від батьків. Комп’ютер не втомлюється відзначати здібності, розум, спритність, надзвичайність дитини. Він позитивно реагує навіть на програш і помилки, у той час як дорослі нервують і картають дитину за її невдачі. Байдуже ставтеся до успіхів дитини в комп’ютерних іграх, адже в них уже закладене заохочення.
Будьте зразком для наслідування. Не порушуйте правил, які встановлюєте для дитини.
Вони мають бути однаковими для всіх членів родини. Проаналізуйте, чи не залежні ви самі від комп’ютера. Подолайте цю свою звичку — і вона ніколи не виникне у вашої дитини.
Контролюйте зайнятість дитини. Залучайте її до занять у гуртках та секціях та виконання домашніх обов'язків. Зробіть традицією сімейне читання, грайте з дитиною в настільні ігри, пригадайте ігри зі свого дитинства та зацікавте ними дитину. Спонукайте її до ігор на свіжому повітрі.
Контролюйте роботу дитини за комп’ютером. Важливо чітко контролювати, в які комп’ютерні ігри грає дитина, і відстежувати будь-які відхилення в її поведінці після того, як гру закінчено. Так, якщо, погравши, дитина стала дратівливою, збудженою, погано засинає, — це вказує на те, що або було перевищено час гри, або гра не підходить дитині. Віддавайте перевагу розвивальним іграм і сайтам. Обговорюйте з дитиною ігри, в які їй було б, на вашу думку, корисніше грати. Встановіть спеціальні мережеві фільтри і спеціалізоване програмне забезпечення, що дасть змогу контролювати й лімітувати взаємодію дитини з комп’ютером.
Як визначити ступінь залежності дитини від комп'ютера?
Аби виявити ступінь залежності дитини від комп’ютера, проведіть простий тест.
У момент, коли дитина сидить за комп’ютером і грає, зверніться до неї із будь-яким проханням, наприклад: «Допоможи мені, будь ласка, зробити подарунок для бабусі» або «Допоможи мені, будь ласка, зібрати розсипані намистинки». Залежно від того, у який спосіб відреагує дитина на ваше прохання, оцініть ступінь її комп’ютерної залежності.
Варіанти реагування дитини:
варіант А. Дитина легко відгукується на прохання, може захопитися допомогою, а потім «переключитися» на іншу справу і забути про комп’ютер — повна свобода від комп’ютерної залежності на момент тестування;
варіант Б. Дитина відгукується з другого-третього разу, неохоче виконує прохання, демонструє невдоволення, сперечається — перший ступінь залежності або початковий етап другого ступеня залежності;
варіант В. Дитина не відгукується на прохання дорослого, гру не перериває — залежність другого ступеня. Ризик переходу на третій ступінь.
Якщо дитина поводиться так, як описано у варіантах Б або В, необхідно через деякий час (наступного дня) звернутися до дитини з аргументованим проханням, наприклад: «Синку, допоможи мені, будь ласка. Я одна впоратися не можу. Мені потрібна твоя допомога! Будь ласка, перерви своє заняття і допоможи мені».
Якщо реакція на прохання буде аналогічною, що й за першої спроби, то можна зробити остаточний висновок про наявність у дитини комп’ютерної залежності й необхідність надання їй кваліфікованої допомоги фахівця.
«На порозі школи»
Ваші діти скоро підуть до школи. Їх чекає знайомство з новою вчителькою, з новими друзями, а іноді і співбесіда. Часто у батьків виникає питання, що ж повинна знати і уміти дитина до початку шкільного навчання і що таке психологічна готовність до школи. Психологічна підготовка дитини до школи - це найважливіший етап, пройти яка дитина повинна під керівництвом батьків і педагогів у дитячому саду. Від того, як підготовлена дитина до школи, залежить все подальше навчання, а це 11 років важкої праці. Психологічна готовність до абсолютно нового періоду в житті малюка формується не за півтора місяці перед школою, а вимагає спеціальних зайнять упродовж усього підготовчого етапу.
Психологічна готовність до школи – це необхідний рівень психічного розвитку дитини для того, щоб засвоїти шкільну програму, спільно навчаючись в групі однолітків. Говорячи про готовність дитини до школи, ми аналізуємо його фізіологічну, педагогічну і психологічну підготовки.
Якщо: у Вашої дитини переважає " хочу" над " можна" Ваша дитина не випускає з рук іграшки, багато кричить; Ваша дитина небачає спілкуватися з незнайомими, або відразу входить в близькі «панібрацькі» відносини; Ваша дитина не знаходить спільну мову з однолітками; Ваша дитина швидко відволікається, не розуміє, з чого почати і що робити далі; у Вашої дитини низький рівень знань про навколишній світ, вона не вміє зробити узагальнення, класифікувати, виділяти схожість і відмінність; Ваша дитина не любить малювати, не уміє працювати з дрібними деталями; Ваша дитина дуже повільно рухається, говорить, їсть; у Вашої дитини проблеми з запам’ятовуванням або проблеми з мовленням. Це портрет першокласника, не готового до шкільного навчання.
Рекомендації батькам майбутніх першокласників:
1.Пам'ятайте, що ви вибираєте школу не для себе, а для вашої дитини, тому спробуйте врахувати усі чинники, які можуть ускладнити його навчання.
2.Познайомте дитину з його учителем ще до офіційного початку зайняття. Відвідайте кілька разів його майбутню класну кімнату, дайте йому посидіти за партою і все як слід розглянути, щоб обстановка не здавалася дитині незнайомою, прогуляйтеся разом по школі і шкільному двору.
3.Не залякуйте дитину школою! Щоб дитина хотіла йти в школу, в його голові повинен скластися позитивний, теплий образ. Розкажіть йому про ваше шкільне дитинство, згадайте декілька веселих історій. Покажіть шкільні фото і розкажіть про ваше шкільне життя і однокласників. Розповідайте якомога більше і конкретніше про шкільні звичаї і правила. Пограйте в школу (ви - учитель, дитина і м'які іграшки учні), а в грі задійте шкільну атрибутику: портфель, зошити, ручки.
4.Хваліть свою дитину. Оцінюйте не дитину, а його дії. Якщо завдання виконане погано, скажіть: "На жаль, ти сьогодні не занадто старався. Бачиш, як неакуратно вийшло".
5. Організовуйте дитині свій особистий робочий куточок. Подаруйте йому дві речі: будильник і календар, щоб він навчився правильно планувати свій час. Створіть умови для дотримання режиму дня.
6.Давайте більше самостійності (для профілактики невпевненості). Просіть дитину переказати вам фільм, книгу, що цікавого було за день (для розвитку пам'яті, мови). Нехай більше ліпить, грає в конструктор, мозаїку (для розвитку дрібної моторики). Приділяйте час на розвиток пам'яті, уваги (Це основні процеси, на яких будується навчання). Якщо дитина припустимо помилку, попросите його знайти її самому (це перша форма самоконтролю).
7.Відповідальність за те, яким буде шкільне майбутнє дитини в повній мірі лежить на батьках. Тобто дуже важливо, якими саме ви є батьками!
А ще я хочу спробувати відповісти на майже найголовніше питання, яке хвилює батьків майбутніх першокласників. Це питання: як знайти хорошу школу?! І Вашій увазі я пропоную притчу, яка допоможе Вам у цьому складному питанні.
ЯК ЗНАЙТИ ПОТРІБНУ ШКОЛУ?
Батьки вибрали для сина кращого учителя. Уранці дід повів онука в школу. Коли дід і онук увійшли до двору, їх оточили діти. - Який смішний старий, - засміявся один хлопчик. - Ей, маленький товстун, - скорчив личко іншій. Діти кричали і скакали навколо діда і онука. Тут учитель подзвонив в дзвоник, оголошуючи початок уроку, і діти втекли. Дідусь рішуче узяв онука за руку і вийшов на вулицю. - Ура, я не піду в школу, - зрадів хлопчик. - Підеш, але не в цю, - сердито відповів дід. - Я сам знайду тобі школу. Дід відвів онука у свій дім, доручив його турботам бабусі, а сам пішов шукати кращого учителя. Побачивши яку-небудь школу, дід заходив в двір і чекав, коли учитель відпустить дітей на перерву. У деяких школах діти не обертали на старого уваги, в інших - дратували його. Дід мовчки повертався і йшов звідти.
Нарешті, він увійшов до крихітного дворика маленької школи і стомлено притулився до огорожі. Задзвенів дзвінок, і діти висипали в двір. - Доброго дня, дідусю! Може Вам принести води? запропонував один хлопчик. - У нас у дворі є лавка, хочете сісти і відпочити? – почув він голос дівчинки. - Хочете, я покличу учителя? - запитала інша дитина. Незабаром в двір вийшов молодий учитель. Дід привітався і сказав: - Нарешті, я знайшов найкращу школу для мого онука. - Ви помиляєтеся, дідусю, наша школа не краща. Вона маленька і тісна. Старий не став сперечатися. Він про все домовився з учителем і пішов. Увечері мама хлопчика запитали діда: - Батько, Ви упевнені, що не помилилися з вибором школи? Чому ви думаєте, що знайшли кращого учителя? - По учнях упізнають учителів, - відповів дід.
Обговорення: • Як ви думаєте, чи правильно дід шукав школу? • Якою має бути школа, щоб усі діти ходили в неї з радістю? • Розкажіть, які предмети діти вивчатимуть там, і як проходитимуть уроки. • Уявіть (намалюйте) школу радості.
«Про збереження психологічного здоров`я вихованців шляхом підвищення психологічної культури учасників навчально-виховного процесу»
Шановні батьки!
Дана тема для сучасності є актуальною. І особливо актуальна для батьків та педагогів дошкільних установ - людей, які беруть активну участь в організації навчання та виховання дітей, сприяють формуванню, збереженню, профілактиці та підтримці психологічного здоров'я підростаючого покоління.
Бути здоровим - це природне прагнення людини. Здоров'я означає не просто відсутність хвороб, а й фізичне, психічне, соціальне благополуччя, що і є основними складовими психологічного здоров'я.
Ще в давнину мудреці Древньої Греції ідеал виховання людини бачили в сукупність прекрасних фізичних, моральних і духовних якостей. Відповідно до цього принципу, кожний громадянин мав бути добре фізично і духовно розвиненим: мати міцне треноване тіло, певний розумовий розвиток, духовність й моральну чистоту. Такими хочеться бачити й сучасних юнаків і дівчат нашої країни. А тому, нам (педагогам) з вами (батьками) необхідно прагнути до цього, докласти чимало спільних зусиль, щоб спочатку сформувати, а потім розвинути і закріпити у дітей певні навички здорового способу життя.
Сьогодні ж не викликає сумніву той факт, що інтенсивність життяі стреси відображуються на здоров`ї дітей, призводять до психологічних і фізіологічних порушень.Негативно впливають на здоров'я дитини і навантаження раннього навчання дошкільнят. В якості фактора ризику можна також відзначити дисбаланс у розвитку дітей, обумовлений прагненням дорослих дати їм якомога більше знань на шкоду формуванню та розвитку таких якостей як інтуїція, фантазія, творчі здібності.
У сучасній дійсності ми живемо в умовах нестачі (а іноді і відсутності) матеріальних і духовних ресурсів, необхідних для виживання, повноцінного розвитку та соціалізації дітей. Все це може призводити до погіршення здоров'я дітей: різних психосоматичних, психологічних та соціальних порушень. Але чітке дозування і розподіл фізичних та розумових навантажень допомагають зняти надмірну психічну напругу,є профілактичним засобом тривожних станів, нервових зривів та психосоматичних захворювань.
Ми знаємо, що психологічне здоров'я є необхідною умовою повноцінного розвитку особистості в процесі її життєдіяльності, а тому підтримка, збереження та корекція психологічного здоров'я дітей - одна найважливіших завдань дитячих навчально-виховних закладів. Так само не менш важливим є питання про збереження та зміцнення психологічного здоров'я педагогів і батьків вихованців.
Грамотно організований навчально-виховний процес, гармонічно скоординовані розвивальні заняття та відпочинок, прогулянки, сон та дієтична їжа – це ті початкові кроки, що формують у дітей уяву про здоровий спосіб життя. У родині діти теж одержують перші навички збереження та укріплення власного здоров`я. Але тільки здорова в фізичному і соціально-моральному сенсі родина, в основі якої лежить любов усіх членів родини один до одного, зможе виховати гармонійну і психологічно здорову людину. У кожного з нас є дві особливі людини, які дають початок родині, це - батько й мати - перші зразки мужності і жіночності, завдяки яким у дитини формується уява про соціальне оточення, відбувається статтєва ідентифікація, відчуття себе як одиниці соціуму. А тому батькам треба відповідально ставитись не лише до методів виховання, а насамперед - до себе, щоб власним прикладом формувати і розвивати у дитини навички культури, духовності, певної гігієни не тільки тіла, а і розуму. Кожна доросла людина, що знаходиться в оточенні дитини і приймає безпосередньо участь в її вихованні, повинна стежити за гігієною власного тіла і одягу, за екологічністю власних думок і виказувань, за власною поведінкою, бо діти навчаються, дивлячись на нас, копіюють нас, що є для них природним. А тому нам, дорослим, слід намагатися надавати дітям лише правильного прикладу здорового способу життя. І одним з таких прикладів є спеціально організовані в дошкільному закладі спортивні свята, де наші вихованці, сумісно з батьками, під керівництвом вихователів, приймають участь в естафетах, прикладають певні фізичні зусилля, досягаючи перших спортивних перемог, спираючись на підтримку та досвід найближчих людей-своїх батьків. Звісно, що не всі діти стануть великими спортсменами, але любов до спорту, до занять фізичними вправами допоможе їм подалі впевнено крокувати по життю. Завдяки спільній з батьками участі у спортивних святах діти набувають впевненості в собі, що впливає не тільки на фізичний, а також і на їх загальний емоційний і комунікативний розвиток. Діти почувають себе щасливими і потрібними в цьому житті, пишаються собою і своєю родиною, що формує адекватну самооцінку, почуття власної гідності, виховує патріотизм і шанобливе ставлення до дорослих, які передають культурний досвід. Спостерігаючи за учасниками, ми-педагоги, бачимо, який позитивний вплив роблять ці заходи на вихованців і батьків. Вони разом отримують колосальний заряд енергії. У дітей з'являється бажання бути красивими та сильними. А задача дорослих (вихователів та батьків) - допомогти дітям повірити у свої здібності й можливості, навчити їх управляти процесами самопізнання та самовдосконалення, зрозуміти, що змінивши себе, ми можемо змінити світ навколо нас на кращій.
З 07.09.2015 року розпочато діагностичне дослідження розвитку пізнавальних процесів (сприйняття, уваги, мислення, пам`яті, мовлення, довільної регуляції дій) майбутніх першокласників за комплексною діагностикою з 9-ти тестових методик: «Що не домальовано?», «Повторь малюнок», «Коректурна проба», «Виключення», «Пиши кружечками», «10 слів», «Оцінювання довільної образної пам`яті» - (8 карточок), «Склади оповідання за картинкою», «Графічний диктант». До діагностичного дослідження запрошуються вихованці закладу старшого дошкільного віку (яким вже виповнилося 5 років 6 місяців).
Діагностичне дослідження проводиться з метою забезпечення готовності вихованців старшого дошкільного віку до шкільного навчання, профілактики шкільної дезадаптації.
Завдання діагностичного дослідження «шкільної зрілості»:
- визначення відповідності наявного рівня розвитку пізнавальних процесів вихованців тим нормам, що є характерними для дітей даного віку;
- визначення індивідуальних особливостей розвитку кожної дитини для прогностики: подальшого психічного розвитку, оволодіння навичками учбової діяльності, оволодіння шкільною програмою, особливостями адаптації до умов нового соціального середовища;
- визначення можливої наявності «слабких місць» (недозрілість деяких психічних процесів та їх функцій) для своєчасного корекційно-розвиваючого втручання;
- визначення ефективності наявних засобів та методів інтелектуального розвитку дитини;
- сприяння зниженню психологічної напруги та «ефекту несподіванки» під час вступу до школи (співбесід з практичним психологом загальноосвітнього закладу) завдяки отриманому досвіду щодо виконання тестових завдань.
Рекомендації практичного психолога батькам і вихователям з підготовки дитини до вступу в школу :
З метою благодійної адаптації дитини до нового соціального середовища бажано:
- Проводити з дитиною екскурсії в школу;
- Зустріч і знайомство з вчителями;
- Демонстрація фотографій, грамот, пов'язаних зі шкільними роками батьків;
- Спільний перегляд кінофільмів, телепередач з наступним обговоренням ;
- Організація сімейних урочистостей з приводу шкільних успіхів старших дітей;
- Спільне читання (в дитячому садку або в сім'ї) художньої літератури;
- Організація книжкового куточка для дитини;
- Звернення при дітях до сімейного бібліотеці в пошуках вирішення виниклої проблеми ;
- Знайомство з прислів'ями та приказками, в яких славиться розум, підкреслюється значення книг;
- Участь і дітей, і дорослих в сюжетно- рольовій грі в школу.
Ніколи не залякуйте дитину школою !
Успіху вам!
“Вікові психологічні особливості дітей 2-3 років та їх врахування під час організації навчально-виховного процесу в дошкільному закладі”
Ранній вік – унікальний період в житті кожної дитини, який характеризується швидким темпом фізичного та психічного розвитку. Ці аспекти тісно взаємозв`язані.
Фізично міцний малюк діяльний, бадьорий, веселий, активно сприймає навколишнє середовище. Новоутворення віку: Відділення себе від оточення, порівняння з іншими людьми.
Ключові зміни в психічному і особистісному розвитку дітей 2-3 років життя:
• Формування самостійних рухових дій;
• Зародження нових видів діяльності;
• Синзитивний період розвитку мовлення;
• З`являються елементарні узагальнення та знакова система;
• Синзитивний період сенсорного розвитку;
• Початок вольових прояв;
• Прагнення до самостійності;
• Любознавство та пізнавальний інтерес;
Діти раннього віку легко навчаються. Їх навчання передбачає:
· розвиток зорового, слухового і тактильного сприйняття;
· розвиток мовлення (пасивного і активного);
· розвиток основних (крупних)
· рухів та дрібних рухів
· рук (дрібної моторики);
· розвиток елементарних комунікативних навичок взаємодії з близькими дорослими і дітьми; розвиток елементарних навичок самообслуговування;
Відбувається істотний перелом у відносинах з оточуючими, обумовлений ростом активної діяльності маляти. Дорослому необхідно навчитися спілкуванню з малям на новому рівні взаємин: делікатно ставитися до формування його почуття власної гідності, визнавати за дитиною право вибору, прояв інтересів до того або іншого заняття. Дитина 2-3 років вже має власні бажання й наміри, які можуть не збігатися з намірами дорослого.Малюків неможливо примусити дивитись, слухати, запам`ятовувати, якщо їм це нецікаво. Діти раннього віку легко відволікаються, реагують на сторонні розмови.
Показники розвитку дитини раннього віку:
· фізичний розвиток;
· соціально – моральний і особистісний розвиток;
· пізнавальний розвиток;
· мовленнєвий розвиток;
· художньо-творчий розвиток.
Фізичний розвиток дитини 2 - 3 років:
• дитина ходить, бігає, стрибає на двох ніжках, присідає, переступає через перешкоду, що лежить на підлозі, проходить по похилій дошці, ходить навшпиньках;
• кидає м'яч не тільки дорослому або іншому дитині, але й ще може влучити, наприклад, у кільце або кошик;
• ловить м'яч двома ручками;
• наслідує дії дорослого;
• виконує одночасно кілька дій, наприклад, тупотить і ляскає;
• може кататися на триколісному велосипеді;
• робить перші спроби в плаванні, катанні на ковзанах, лижах.
Соціально-моральний і особистісний розвиток дитини 2 - 3 років:
• дитина активно взаємодіє з дорослими й дітьми;
• емоційно реагує на задоволення й незадоволення своїх потреб, на оцінку своїх дій з боку дорослого;
• проявляє самостійність у різних видах дитячої діяльності;
• у неї зароджуються елементи самооцінки ( найчастіше, маля оцінює себе як «гарний»);
• має уявлення про небезпеку, але не завжди дотримується правил безпеки;
• одягається й роздягається самостійно, знає призначення предметів особистої гігієни, без нагадування миє ручки перед їжею, використовує серветку;
• намагається бути охайною і дотримуватися правил особистої гігієни (чистить зубки, миє ручки тощо.);
• активно включається в прибирання квартири, догляд за тваринами й рослинами.
Пізнавальний розвиток дитини:
• маля розрізняє контрастні за формою, кольором й розміром предмети;
• орієнтується в чотирьох-п'ятьох кольорах, відтінках і називає деякі з них;
• розрізняє чотири-шість геометричних форм і називає, на прохання, деякі з них;
• збирає дитячу пірамідку, що складається з 4 - 8 кілець і чотирьохскладову мотрійку;
• підбирає площинні геометричні фігури до об'ємних форм і навпаки;
• складає розрізну картинку із двох-трьох частин (розрізи по горизонталі й вертикалі);
• знаходить предмет за ознакою (м'який, твердий);
• складає нескладний візерунок з мозаїки;
• розуміє слова, що позначають кількість об'єктів;
• вільно орієнтується в знайомому приміщенні;
• зауважує зміни в погоді й називає їх.
Мовленнєвий розвиток дитини 2 - 3 років:
• дитина супроводжує окремими звуками власні дії;
• впізнає персонажів за звуконаслідуванням, наприклад, «няв-няв», «хрю-хрю» тощо;
• достатньо правильно виголошує всі звуки мови (можуть бути виключення в проголошенні шиплячих і свистячих звуків, а також звуків [р] і [л]);
• називає предмети, дії, якості;
• використовує всі частини мови ( крім дієприкметника й дієприслівника);
• вступає в вербальні контакти з дорослими й однолітками;
• розповідає казки, вірші, невеликі історії про події зі свого життя, про тварин тощо;
• повторює слова й фрази за дорослим.
Художньо-творчий розвиток дитини :
• дитина емоційно тоновано підспівує, розрізняє музичний темп і ритм, залежно від цього міняє танцювальні рухи;
• швидко запам'ятовує слова пісеньок, танцювальні рухи;
• повторює за педагогом музично-ритмічні рухи й робить це відповідно характеру музики;
• одночасно може виконати кілька дій, наприклад, співати, ляскати в долоньки, кружлятися, махати ручками, повертатися корпусом тощо;
• розуміє, що намальовано на картинці або ілюстрації, і може знайти реальний предмет на прохання дорослого;
• використовує у своїй творчості фломастери, крейди, олівці, пензлі, фарби й пластилін;
• створює найпростіші малюнки (різні лінії, розташовані в одному або декількох напрямках), вироби із пластиліну, глини або тіста (ковбаски, кульки);
• проявляє бажання творити разом з дорослим.
Розвиваюче середовище для дітей 2-3 років життя має бути грамотно організовано.Рівень організації та добірки розвиваючого матеріалу має бути таким, щоб відповідав “зоні найближчого розвитку” дитини (що завдяки грамотному супроводу дорослого забезпечить подальший психофізичний та інтелектуальний розвиток малюка).
Рекомендації для батьків та вихователів з супроводу розвитку дитини раннього віку:
• Надайте дитині можливість діяти самостійно.
• Ставтеся до самостійних дій дитини з повною серйозністю.
• Виявляйте терпіння до становлення якої-небудь навички або вміння.
• Не допускайте негативних висловлень на адресу дитини.
• Довіряйте дитині, виражайте впевненість у тому, що маля впорається із завданням.
• У процесі виконання якої-небудь дії підтримуйте й частіше заохочуйте дитину.
• Формуйте у маляти установку на подолання труднощів, прагніть приводити дії дитини до позитивного результату.
• По можливості виключайте із практики ситуації, у яких дитина заздалегідь виступає в ролі невдахи, утворюйте ситуації «успіху» дитини.
• Намагайтеся не завищувати й не занижувати самостійні можливості дитини.
• Грамотно стимулюйте дитину до самостійних активних цілеспрямованих дій та дослідництва, але не захвалюйте з незаслуженого приводу. Ваша похвала повинна бути адекватна результату дії дитини.
• Дайте позитивну установку на майбутнє, навіть якщо дитині щось не вдалося.
• Продовжуйте формувати інтерес до ігор, занять,
• Формуйте у дитини позитивне ставлення до оточення.
• Не випереджайте дії дитини раптовим вторгненням у її справи, перериваючи гру (заняття) своїми вказівками.
• Ставтеся до дитини як до особистості, що формується!
Виховання відповідальності в сімї.docx.jpg)
